вход

АвторизацияЗакрыть

Від класики до джазу театральними сходинками

30.09.2009

Інтерв\'ю з піаністкою Дарою Навродською.

Дара Навродська відома вітчизняному слухачеві насамперед за участю у декількох джазових фестивалях («Пам’яті Євгена Дергунова» (2008), «Єдність», «Art Jazz Cooperation» (2009)) і як володарка першої премії Міжнародного конкурсу молодих виконавців джазової та популярної музики (2008). Влітку Дара з успіхом склала вступні іспити до «Hochschule für Musik und Theater» (факультет «Jazz/Rock/Pop») у місті Ганновер (Німеччина).
Однак, джазова сцена з’явилася у її житті не так давно – піаністка отримала академічну освіту (Національна Музична Академія України імені Петра Чайковського, клас професора Ігоря Рябова) і має за плечима вагому кількість перемог та солідну концертну практику саме у цій сфері.

Дара Навродська: Скажу таку страшну річ: коли закінчила консерваторію, я знала тільки, що був Джордж Гершвін (його дуже любила завжди і буду любити) і що Луї Армстронг грав на трубі та співав оцю відому пісню «What a Wonderful Word».

Але ж у свій час ти навчалася в училищі імені Глієра – всі знають там джазовий факультет…

Дара Навродська: Але я тоді ще про нього не знала. Я була повністю зосереджена на академічній музиці. Конкурси, виступи, потім уже в консерваторії почалась концертна діяльність в Українському філармонійному товаристві, яке очолює Йосип Степанович Франц. Тобто весь мій час був відданий цьому.

Що стало поштовхом до знайомства із джазом? Скажімо так, найперший твій джазовий досвід.

Дара Навродська: Вперше, мабуть, ще за роки дитинства. Це була фортепіанна збірка Володимира Симоненка. Але тоді це було підсвідомо, я просто вибирала те, що мені сподобалося. А вже за роки навчання в консерваторії я почала просто імпровізувати, займатися композицією, створювати свою музику. Й ще навіть не розуміла, що то є джаз, чесно кажучи. Важко сказати, що було найперше. Думаю, що і моя педагогічна діяльність сприяла, всі мої заняття з учнями, коли потрібно було імпровізувати – не просто грати ноти, а створювати якісь сценки, щоб їх зацікавити. Все було пов’язано з імпровізацією.
Життя наштовхнуло участю у таких проектах, які так чи інакше були пов’язані з імпровізацією – музично-театральні інсталяції, поетичні вистави. Наприклад, поетичний театр «Мушля», який очолює Сергій Архипчук. Вистави, які проводилися в будинку актора: звучала поезія, яку я доповнювала музикою, допомагаючи розкривати поетичний зміст. Це були такі перші спроби – ще не ставила за мету робити аранжування чи точно щось записувати, просто імпровізувала.
Був дуже цікавий проект в Гете інституті, в якому я також навчалася (вчила німецьку мову). Гете інститут – це, взагалі, така розгалужена спільнота, тобто, це не просто курси іноземної мови. Це підтримка тих, хто пропагує зацікавленість до німецької культури. У посольстві Німеччини також часто відбувалися подібні заходи. Я була дуже активним учасником різних театральних вистав, художніх виставок – знову ж таки, імпровізувала: шукала щось нове, відкривала це нове в собі, намагалася створювати свою музику. А через імпровізацію я прийшла до джазу як до відокремленого стилю, напрямку. Саме з цього моменту я серйозно вже почала збирати матеріал, більше слухати, більше спілкуватися з джазовими музикантами, грати разом. Тобто, майже з двадцяти п’яти років, якщо так серйозно.

Зараз ти студентка «Hochschule für Musik und Theater» як джазова піаністка. Коли конкурс близько сорока чоловік на місце й беруть лише одного – це шикарний результат, вітаю тебе.

Дара Навродська: Дякую. Знову ж таки, доля наштовхнула на вуз, який пов’язаний з музикою і театром. Хоча складала іспити в декілька вузів і вступила ще до «Hochschule für Musik» у Гамбургу (але там отримала можливість навчатися з наступного року).
У Ганновері мене взяли на третій семестр, тобто, на другий курс. Взагалі, для мене, я так зрозуміла, зробили виняток. Гадаю, що не змогла показати рівень вищий, ніж той, який є в мейнстрімі, але мій стиль зацікавив – моє виконання джазових стандартів було для німецьких професорів свіжим, вони ще такого не чули. Я підкреслювала етнічні українські моменти. Думаю, завдяки цьому поступила.

«Hochschule für Musik und Theater» за рівнем – це наша консерваторія?

Дара Навродська: Так. В Німеччині зовсім інша акредитація. «Konservatorium» – це заклад на зразок нашого училища. А те, що у нас називають консерваторією (зараз Національна музична академія) – там це Hochschule.

Скільки було іспитів?

Дара Навродська: П’ять. Я грала джазову програму, класичну програму, два іспити з теорії (письмовий для всіх та індивідуально слуховий аналіз) і для мене як для іноземки був іспит з німецької мови.
Щодо класичної програми зрозуміла, що мій рівень – це рівень, який їм потрібен, наш консерваторський рівень. У джазовій програмі я повинна була представити на рішення комісії близько десяти джазових стандартів, а вони обирали, або давали мені право вибору, що я гратиму – з трьох композицій одна може бути авторською. Я грала два джазових стандарти і одну авторську. Грала в складі тріо зі студентами старших курсів. Безпосередньо перед іспитом маєш можливість з ними поспілкуватися десь у коридорі – домовляєшся, що гратимеш, в якому темпі – і все, оце і вся репетиція. Потім ідеш до зали і граєш.

А іспит з німецької був дуже складним?

Дара Навродська: Для мене ні. Я в Гете інституті навчалася три роки. Це найвищий рівень, який є у нас в Україні. Закінчила з рівнем oberstufe.

Але ж розмовної практики тут, напевно, не було?


Дара Навродська: В мене була тут розмовна практика, постійно були контакти. Познайомилася з німецьким гітаристом Жаном П’єром Фрьолі – дипломат, з яким я, до речі, виступала на джазовому фестивалі «Єдність».
Всі іспити до «Hochschule für Musik und Theater» складала німецькою. Деякі терміни джазові, назви стандартів, прізвища – звичайно, це було англійською, але завдання німецькою. При чому завдання були досить цікаві. Наприклад, як піаністка була дуже здивована, коли потрібно було транспонувати мелодію в тональність альт-саксофону. В мене був холодний піт, коли я побачила це завдання і прорахувала, скільки балів я зараз втрачаю. Я тоді цього не знала, звичайно. Зараз вже знаю.
Були завдання, до яких я готувалася – гармонічні задачі, грала цифровки джазові, слухала багато, писала диктанти. Джазову гармонію вчила самотужки за німецькими підручниками. Пройшла теоретичні підготовчі курси в одній консерваторії. Але там акцент був на класичній гармонії. Курси закінчила, а на іспитах все одно отримала інші завдання – тобто, були моменти, коли серцебиття прискорювало темп.

Іспити у вузах зазвичай відбуваються паралельно. Як встигала?

Дара Навродська: В мене була ситуація, коли лише одна ніч перед іспитом у іншому місті – на вокзалі і в потязі сумарно поспала три-чотири годинки. Іспит починається дуже рано. Оскільки я Навродська, мала грати завжди в другій половині дня, то був час ще відпочити трошки десь на лавочці… Такий екстремальний був у мене вступ. Але настрій був бадьорий – такий, що я зараз вийду і всіх порву просто, я так і зробила.

Ти була на підготовчих курсах у Німеччині. Якщо порівняти системи навчання – які відмінності одразу помічаєш?

Дара Навродська: Відрізняється більшими можливостями для студентів, більшою занятістю в різних музичних проектах і більшою мобільністю. Тобто, кожен студент має можливість поїхати до іншого вузу за обміном навчатися рік чи два. І самі професори також не сидять все життя на одному місті, паралельно читають лекції у іншій Hochschule. Втім, Німеччина не така велика, і потяги йдуть дуже швидко. Наприклад, відстань від Ганновера до Берліну – це година-півтори.
Взагалі, це європейська мобільність. Це зовсім інший світ. Більш відкритий, вони більше спілкуються одне з одним, вони вільні. Можливості дуже великі. Наприклад, якщо хочеш займатися певним напрямком, – маєш можливість оформити власний проект і це зараховують як дипломну роботу.

Запитання щодо записів. Твоя композиція «Reflection of the Moon», записана у складі тріо з Ігорем Закусом і Олександром Лебеденком, увійшла до студійного диска «Piano Kolo». Сольний альбом авторської музики «Beyond the Jazz» виданий власними зусиллями невеликим накладом. Чи плануєш найближчим часом записуватися і яким чином це можливо зробити?


Дара Навродська: Накопичилось уже на декілька збірок, декілька альбомів. Але на сьогодні немає фінансової можливості самотужки видати ці альбоми. У планах – альбом, який називатиметься «Ярило»: фортепіанні і вокальні композиції на стародавні слов’янські тексти. Можливо, буде ще перкусія. Подумаю, як аранжувати це цікавіше.

Чи є можливість у Ганновері, у «Hochschule», записуватись?


Дара Навродська: Звичайно. Студенти, навіть, мусять записуватись саме там. Тому що все, що вони продукують, є обличчям вузу, в якому навчаються. Знову ж таки, подають як проект авторської музики. Там є студія.

Яку джазову музику слухаєш, хто з джазменів найбільше до душі?


Дара Навродська: Найулюбленіші, авторитети – це Кіт Джаррет, Чік Коріа, Боббі МакФеррін, Азіза Мустафа-заде, Ніно Катамадзе. Взагалі-то, схиляюсь до етно-джазу – мені дуже подобається синтез етно-стилістики із джазовою. Кожна держава європейська привносить в джаз щось своє – власне обличчя. Сподіваюсь, що своєю творчістю вимальовуватиму і підкреслюватиму у джазі саме українське звучання.

Музичних вражень у джазовій сфері за останній рік у тебе було вдосталь. Але все ж таки не можу не спитати про найяскравіше за останній час.

Дара Навродська: Це був сольний концерт Боббі МакФерріна в місті Саарбрюккен (на кордоні Німеччини і Франції). Він проходив в рамках фестивалю «Welcome to America». Я мала виняткову честь і можливість заспівати разом з ним.
Було дуже багато людей, я сиділа просто перед сценою на підлозі. Коли він взяв другий мікрофон і сказав: «Хто хоче зі мною заспівати?», я швиденько підняла руку. Він вибрав мене. У мене був такий шок! Уявляєте, величезна зала, прожектори на тебе світять, мікрофон у руках, вся тремчу: поряд зі мною геній людства – не знаю, як по-іншому назвати цю людину. Але ці дві хвилини щастя мого творчого були. Ми проспівали таку імпровізацію по пентатоніці з українськими мотивами.

А як ви домовлялися з ним? Ось ти вийшла на сцену – хто почав?

Дара Навродська:
Він запитав: «Що ми співатимемо?», англійською звичайно. Я англійську знаю гірше, ніж німецьку, і співаю, мабуть, краще, ніж знаю англійську. Я просто почала співати, щоб нічого не відповідати своєю англійською. Він відповів. Це було дві хвилини чистої імпровізації.

Поряд із музикантом такого рівня, як Боббі МакФеррін, мабуть, відчувається певна дистанція…

Дара Навродська: Дистанція існує. Але це дистанція між реальністю і містичністю, скажімо так, іншим виміром. Боббі МакФеррін надає можливість слухачеві самотужки пройти цю дистанцію. Він створює таку музичну атмосферу, що ти просто потрапляєш до іншого звукового простору. Враження були такі, що взагалі я переродилась. Ця людина володіє таким магічним даром – він ніби проводить очищення твоєї душі. Я перестала хвилюватися, які в мене будуть вступні іспити, що взагалі відбуватиметься – так би мовити, піднялась на інший духовний рівень.
А сам він виходить в джинсах, у футболці, дуже привітно усміхається, він дуже глибоко дивиться, немов через тебе – але не зверхньо, а в твою душу. Зал вибухнув потім оплесками (до мене навіть люди підходили, казали, що це було дуже цікаво, і всі вважали, що я співачка). Він мене обійняв, сказав десь три рази «браво», поаплодував мені, дуже схвально відгукнувся. Поклонився, і я йому поклонилася – тобто, ми обмінялися такими компліментами. Я просто в захваті, це для мене зірка номер один.

І на останок – Німеччина: загальні враження, так скажімо.


Дара Навродська: Це інші люди, зовсім інший менталітет, інша культура. Але, звісно, музика – це одна мова, яка всіх поєднує. Думаю, що не може бути проблем у навчанні, у спілкуванні, у творчому обміні, якщо є ця одна спільна мова. Деякі відмінності у людському спілкуванні, звичайно, є.
Мені хотілося б представляти наш український джаз, привнести свою частку власною творчістю. На жаль, дехто навіть не знає, хто є Україна, де вона знаходиться, плутають з іншими державами. Хотілося б посилювати інтерес німецьких джазменів, взагалі, німецьких музикантів, німецьких слухачів до українського джазу. Я вважаю, що ми на це заслуговуємо, ми маємо всі можливості й потенціал.

 

Розмовляла Поліна Григор’єва
 


Дара Навродська
: Будівля «Hochschule für Musik und Theater» має форму людської вушної раковини, якщо з пташиного польоту дивитися (всередині такий заплутаний лабіринт, я навіть заблукала, коли шукала кабінет, і ледве не спізнилася на іспит). А у самому дворі – модернова конусоподібна споруда, прикріплена ланцюгами до стін основної будівлі. Я запитала, що це означає. Це – немов пристрій, який застосовується, щоб краще чути. Тобто, Hochschule навіть зовні уособлює професійний інструмент музикантів.

 

Коментувати в нашому блозі (ЖЖ)
 

Тема с вариациями LIVE

Афиша

LAURA MARTI SHINE

25 апреля 2019 19:00
Киев Театр на Подолі

Подробнее

26-04-2019 LAURA MARTI SHINE

26 апреля 2019 19:00
Киев Театр на Подолі

Подробнее