вход

АвторизацияЗакрыть

Jazz Bez 2010: Щоденник. Частина 1

12.12.2010

Сьогодні закінчується ювілейний десятий джазовий фестиваль  Jazz Bez.

Сьогодні, 12 грудня, закінчується ювілейний десятий джазовий фестиваль  Jazz Bez. Під завершення одинадцятиденного джазового марафону варто згадати, чим він вже встиг запам’ятатися. У першій частині умовного щоденника ми згадаємо перші і передостанні дні фестивалю, відвідати які особисто кореспондентам нашого сайту, на жаль, не вдалося. Тому будемо спиратися на думки очевидців з Мистецького об’єднання «Дзиґа», яке, власне, і дарує джазове свято львів’янам вже десятий рік поспіль. Автор тексту, що пропонується, дописувач сайту dzyga.com на ім'я efandy (текст трохи скорочено і відредаговано).

День 1. Четвер, 2 грудня

Десятий міжнародний фестиваль Jazz Bez відсвяткував своє відкриття не просто концертом, а урочистим засіданням JazzClub.Lviv. Від цих слів віддає нездоровим пафосом, але то тільки від слів, бо саме засідання вдалося дуже затишним і домашнім, без будь-якого натяку на зайву помпезність і з купою доброї музики. Почалося все коротенькою офіційною частиною, на якій виступили Віце-консул республіки Польща в Україні, один із засновників Jazz Bez Кшиштоф Савіцький і Генеральний консул Республіки Польща у Львові Ґжеґож Опалінський. На врочисту подію прибули і засновник фестивалю з Перемишля, і новий директор Польського Інституту у Києві Ярослав Годун, і фанати фестивалю, які провели з ДжазБезом ціле десятиліття. Вела, звісно, незмінна Марта Більська. Всі згадали перші роки фестивалю, подякували «Дзизі» за тривалу працю над розвитком джазу, та й повернулися до того, для чого й прийшли – слухати джаз.

Виступала формація Litvinyuk Acoustik Jazz, якою JazzClub.Lviv за правом може пишатися: піаністка Настя Литвинюк, саксофоніст Михайло Балог та ударник Ігор Гнидин з відомої етно-джазової групи ShockolaD укупі з Міхалом Яросом на контрабасі.

Група звучить дуже подібно до свого материнського проекту. Причини зрозумілі – подібність не тільки складу, але й завдання: джазові обробки народних мотивів. Тільки замість обігравання українських тем Litvinyuk Acoustik Jazz обрав собі за основу скандинавські.  Після двох-трьох хвилин інтродукції теми музиканти починають медитацію імпровізацію хвилин на 10, і от уже крижані й сумовиті мотиви теми (ну, а якого настрою ви чекали від скандинавських мелодій) кришаться під синкопованими ударами барабанів, плавляться під гарячими акордами клавіш і розлітаються від подуву саксофона, щоб наприкінці знову зібратися в репризі й нагадати вже дещо розімлілим слухачам, про що ж були всі ці ноти.

На біс Ігор з Настею виступили тільки удвох. Концерт плавно перейшов у джем-сешн.

День 2. П’ятниця, 3 грудня

Другого дня Десятого міжнародного джазового фестивалю «Jazz Bez» концерт у Львові відбувся вже у Філармонії. Виступали два колективи - гості з наших найближчих сусідів, Польщі та Росії. Два тріо. New Trio і Second Approach Trio.

Перший колектив, тріо в складі двох поляків (Mateusz Smoczyński – скрипка, Jan Smoczyński - клавішні) і росіянина (Олександр Зінгер - перкусія) вже виступало у Львові цього року на запрошення «Дзиґи» - на весняних «Флюгерах Львова». Того разу думалося, що ця музика заслуговує явно на іншу обстановку, ніж може запропонувати дворик Ратуші - й ось вони нарешті виступили у Філармонії. Це джаз на межі з академізмом і нарцисізмом. Це скрипка зі звуковим процесором, фантастично м’якого і по-гітарному повного тембру, якою володіє віртуозний скрипаль. Це клавішник (він грав на органі Хаммонда років, здається, 80-х; до нього ж привіз якусь хитру колонку), якого можна рахувати за двох музикантів, бо він сам же крім гармонії тримає ще й бас. Це ударник, який заповнює ті рештки музичного простору, які залишили для нього інші музиканти. Це м’яке, оксамитове, але разом з тим душевне і цупке. Вони можуть звучати як стандартні джазовики, електронні експериментатори-восьмидесятники, або як добра половина симфонічного оркестру. Вони захоплюються собою. Вони вимахуються не просто так, демонструючи вивчені прийоми, але дотепно вплітаючи їх в канву свого музичного нарративу. Вони прекрасні. Вони самозакохані нарциси. Вони мають на це право.

Другий концерт почався з екстремальної логістики. Second Approach Trio, які мали виступати в другому відділенні, частково запізнилися. Піаніст Андрій Разін і контрабасист Ігор Іванушкін не встигли вчасно прилетіти з Москви через погодні умови. На щастя, їхня вокалістка Татьяна Комова прибула до Львова раніше й була готова виступати. А тут і нагодився її давній колега, теж частий учасник Jazz Bez’у Юрій Яремчук, який грав з Тетяною багато років тому. Вони навіть записали спільний альбом. Тож, очікуючи на решту учасників групи, вони виступали удвох. Яремчук, звісно, на баритон-саксофоні, Тетяна співала, а також грала на гонгу й трохи на роялі – для спецефектів.

Музика Second Approach Trio ще віддалено якось нагадує джаз, про це згодом. А ось дует Яремчука і Комової на нього навіть не претендував. Радше (знущаючись над словами і музичною класифікацією) це можна було назвати ритуально-ембіентовим нью-ейджем. Ця музика сприяла гіперсеміозису, себто пошуку сенсів там, де їх не закладалося.

Хвилин за 40 приїхали запізнілі музиканти. І тут почалася справжня феєрія. Приджазоване фрік-шоу-вар’єте, авангард-експресіоністична оперета. Вокал, який свариться з фортепіано на фоні бездушного контрабасу. Істеричні романси без слів. Дикі танці басу на фоні вокальних етюдів під знервоване фортепіано. Арлекіни на арені. Музично-душевна хвороба свідомості, в який змішалися Шнітке й Ел Джероу. Джаз? Хіба в моменти ілюзорного просвітлення і полегшення. І при цьому ніяких дисонансів! Гармонія понад усе!

Звіти про третій, четвертий і п’ятий фестивальні дні з враженнями вже кореспондентів нашого сайту можна буде прочитати у другий частині щоденника Jazz Bez’а. 

День 6-7. Вівторок-середа, 7-8 грудня

Jazz Bez переважно оминає своєю увагою жанр джаз-кабаре. Гурт Music Hole, який виступав у Львові 8 грудня, заповнив собою цю лакуну. Тріо підготувало кавери на пісні Сібіл Баєр (Sibylle Baier) ― німецької акторки та співачки, чий записаний в 70-х єдиний альбом "Colour Green" був виданий аж в 2006-му. Але на відміну від оригінального виконання (яке, попри хороші тексти, цілком підпадає під поняття "джазу під котлету"), Music Hole навряд чи пустили би в якесь справжнє кабаре ― надто вже хитромудрі й задумливі вийшли у них обробки.

Music Hole ― це м'який і приємний голос Анни Вовк, чиї простенькі (але, треба віддати належне, гарно виконані) партії гарно відтінювалися фрі-джазовим контрабасом, який все норовив грати десь між долями, і акустичною гітаркою, яка іноді надавала мінімум ритмічної й гармонічної підтримки, але переважно теж брала участь у змаганні за синкопи).

Беручи до уваги вік групи, критикувати її просто рука не піднімається. Але є кілька завдань на майбутнє. Перше ― люди в залі встигли почати скаржитися, що стає якось нудно. А й справді ― пісні мало відрізнялися і настроєм, і темпом, і манерою виконання. Друге ― сценічна поведінка. Анна привезла із собою цілий саквояж з усілякими ретро-дрібничками на зразок платівок, пляшечок, рукописів, якими активно заповнювала (чи то позначала) простір навколо себе, пристосовуючи антураж до своїх потреб, але робила це якось кумедно-наївно. Але повторюся, "дитячий" вік групи не дозволяє розглядати її інакше, як навчальний експеримент (навіть попри присутність в групі фахового контрабасиста Юрія Галініна, який свого часу грав навіть із Катею Чілі). А з такого огляду все виглядало і звучало цілком достойно. І коли група знайде своє фірмове звучання (а до цього вже недалеко) і трохи урізноманітнить програму, про неї вже можна буде говорити цілком серйозно.

Упродовж 7 та 8 грудня «Jazz Bez» концертував Україною:
У Рівному, де джазові концерти не часто бавлять публіку, «Litvinyuk Acoustiс Jazz» та «New Trio» зібрали повен клуб людей. Правда, не всі хто «прийшов на джаз», прийшли слухати музику, і не всі знали ,який він той «джаз» є, просто слово хороше, гламурне... Але фестиваль для того і робиться, щоб заманювати, показувати нове, розвивати смаки та провокувати до творчості.
«Alex Maksymiv Project» концертували в Ужгороді та Тернополі, щоб 9 грудня встигнути до Харкова.
Харків не здивуєш ні джазовими фестивалями, ні незвичною музикою. Проте Jazz Bez’у це вдалося. Дует патріарха вітчизняної імпровізаційної музики Юрія Яремчука та російського піаніста Олексія Лапіна виявився непростим навіть для сприйняття харківської публіки.

У Івано-Франківську продовжували експерименти над формою концертів. Одночасно виступали Юрій Андрухович, Роман Рося  та  VJ Groupe “Cube” – кожен у своєму відтинку: поезія, музика, відео. Рось про ідею проекту: “Хочу Юркові запропонувати, щоби він за цілий концерт сказав фраз зо сім – вісім. А решту – писав, і воно через проектор відразу висвітлювалося на великий екран. А скрипка – безкінечна, як водоспад».  Якщо вже про експерименти, то і в Станіславі не обійшлось без фрі-джазу. Брьотцман перевертав свідомість людей. Як сказав один станіславський саксофоніст: "І як мені тепер з цим жити? Як грати в клубах і на весіллях?" Тернопільські відгуки були схожими до львівських «Брьотцман проїхався по публіці танком, а «Пєрвоє Солнце» заспокоювало розхитані нерви».

День 8. Четвер, 9 грудня

В цей день вдруге протягом фестивалю у Лівові відбувся концерт вже згаданого New Trio. Цього разу клубний. Враження Анни Вовк від виступу можна прочитати тут.

День 9. П’ятниця, 10 грудня

В п'ятницю Jazz Bez повернувся до Філармонії, де й залишався аж до свого завершення. Тема фрі-джазу, яку якось оминали попередні концерти (якщо не рахувати Full Blast), нарешті успішно розкрив дует вже добре відомого нам Юрія Яремчука з піаністом Олексієм Лапіним.

Не секрет, що кожен концерт такого типу більше нагадує перформенс - стільки дії присутньо на сцені. Навіть коли йдеться про такі "мовчазні" концерти, як цей. Ми вже знали, що однією з умов гри у фрі, яку любить собі ставити Яремчук, є перевірка інструментів на спротив і отримання з них таких звуків, для яких ті не призначалися. До кларнета і саксофона він прихопив також пару гонгів, якісь коробки, трохи паперу і кухонний міксер. Цього разу йому трапився достойний напарник, який, здається, не зіграв за весь концерт жодного правильного акорду, використовуючи рояль в ролі ударного, дзвенячого і повискуючого інструменту. Але на відміну від уже звичних спроб фрі-джазовиків влаштувати слухачам звуковий терор, цей концерт міг би називатися якось на зразок "Сто сортів звучання тиші". Цього разу музикантів явно більше цікавило те, що звучало між нотами. Їх музика наче гралася із залом у хованки - то ховалася за шумом залу, часом - бриніла одною тонкою протяжною нотою, то в наступний момент "вистрибувала" різким акордом препарованого роялю або зойком кларнету, а коли Ярекчук видобував звуки з всього, що підвернулося під руку, прикидалася шумом сама. Іноді можна почути, як Яремчукові закидають, що він надто мало уваги звертає на своїх колег по сцені, перетягуючи ковдру на себе, але цей концерт був цілковитим тому запереченням. Треба визнати, що Філармонія з її акустикою - якраз відповідне місце для таких експериментів.

У другому відділенні виступив проект Алекса Максиміва - ще один міжнародний колектив, що зібрався з усіх куточків світу спеціально на Jazz Bez’у. Це була музика більш формалізована джазовими канонами, мейнстрімова за жанром, але від того не менше вільна у своїй суті.
В цього квартету фантастичні аранжування - наступник кроком стала би повна поліфонія, коли кожен з музикантів веде окрему мелодичну лінію, які всі разом переплітаються в хитромудру музичну тканину. Навіть під час соло одного з інструментів музичні події другого плану несуть тут чи не більше смислове навантаження, ніж саме соло. Музика гурту технічна, але виконавці уникають зайвого хизування технікою. Закинути гуртові можна хіба що певну одноманітність звучання: коли математичний аналізатор і багатовимірний візуалізатор музики в голові вимикаються від перевантаження, музика розпадається на купку мало пов'язаних нот і окремих партій. Вона - рай для математика й любителя перевірити гармонію алгеброю, але для емоцій в силу свого досить однорідного звучання і розмірено прохолодного настрою вона навряд чи дасть поживу. Утім, язик не повернеться назвати це недоліком.

«Jazz Bez» – унікальний не тільки музикою, масштабами, логістикою, емоціями… він, як живий організм може рости і змінювати форму і місце знаходження. Так і цього дня: в одних містах фестиваль закінчувався, в інших – тривав, а в ще інших – тільки розпочинався (докладніше).

Звіти з десятого і одинадцятого фестивальних днів читайте у другій частині щоденнику.
 


Коментувати в нашому блозі (ЖЖ)

 

Тема с вариациями LIVE