вход

АвторизацияЗакрыть

Jazz Bez 2009: початок

20.12.2009

Нотатки на полях фестивальної програмки.

Дев\'ятий міжнародний джазовий фестиваль Jazz Bez, що завершився минулого уїк-енду, як завжди вразив своїми масштабами. Хоча імен суперзірок на фестивальних афішах цього року не було, хронотоп (час + простір)  джазового свята традиційно вражав. Протягом 10 днів без малого 10 міст по обидва боки від українсько-польського кордону джазували на повну.

Тут слід зазначити, що час проведення Jazz Bez’у майже співпав із „грипозною істерією” в Україні. І хоча пік паніки серед населення вже минув, і організатори, і міська влада, яка цього року досить відчутно підтримала джазовий марафон, мали підстави серйозно нервуватися, чи не проходитимуть концерти при порожніх залах. На щастя, нервували дарма. Львів’яни і гості міста, яких незважаючи на епідемію вистачало, вже улюблений фестиваль не залишили. Звісно, казати про переповнені зали не можна, однак музикантам було для кого грати. А деякі найбільш очікувані концерти збирали аншлаги.

Є ще один момент, на якому варто зупинитися перед тим, як перейти власне до музики. Це економічна криза. 2009-го вона змусила не один український джазовий фестиваль, так би мовити, „знизити планку”, адже брак фінансування масштабних проектів відчули усі причетні до продюсування некомерційної музики. І тут треба віддати належне організаторам Jazz Bez’у Мистецькому об’єднанню „Дзиґа” на чолі із Маркіяном Іващишиним: зовні брак коштів був майже непомітним, хіба що музикантів, чиї гонорари прогнозовано мають багато нулів, не було. Можливо, можна говорити і про наявність у лайнапі форуму не надто цікавих колективів (утім, це річ суб’єктивна, а кожен концерт принаймні у Львові, де мені довелося відвідати 4 з 10 імпрез, знайшов свою вдячну публіку).

Першим концертом у галицькій столиці став виступ добре знаної в Україні нашої екс-землячки Мар’яни Садовської. Співачка прибула до Львова з Німеччини, де зараз мешкає,  щоб виступити разом із своїм постійний колективом  „Borderland”. Цю команду, утім, аж ніяк не можна назвати німецькою, адже власне німець у її складі тільки один – барабанщик Петер Каленборн (Peter Kahlenborn). За роялем сидить Яррі Зінгла (Jarry Singla), в чиїх жилах змішалися німецька та індійська кров, а за партію баса у Львові відповідав палестинець Ахмед Айд (Ahmed Aid), який замінив постійного контрабасиста Себастіана Граммса (Sebastian Gramss). Додамо до цього етнічного коктейлю українську вокалістку, яка співає виключно рідною для себе мовою, і отримаємо чи не ідеальний зразок мультинаціонального колективу. Щоправда не джазового. Стиль, якого дотримується Borderland, вже сама назва якого вказує на перебування біля певної межі, визначити важко. Хоча основа його зрозуміла – це фольклор (і не тільки український). Садовську, яка не один місяць свого життя провела у етнографічних експедиціях, тут можна вважати справжнім профі. Щедро додаючи до фольклорного словесно-музичного матеріалу елементи сучасної імпровізаційної музики і мало не авангардного театру (а Мар’яна не просто співає, а ніби „грає” сценки-пісні), музиканти влаштовують по-справжньому видовищний перформанс. На сцені панує містика або, як влучно сказав один з журналістів, діонісійська стихія. Чи то пісні, чи то молитви торкаються глибин душі. Часом почуваєшся так, ніби вночі гуляєш по старому цвинтарю, де під кожним каменем зачаївся привид. А часом – ніби зазирнув через вікно у чужу спальню. Мар‘яна майстерно стирає грані, що зазвичай існують між артистом і глядачем на концерті. Наприклад, починає розказувати певну передісторію пісні, що має звучати слідом, і так далеко заводить за собою слухача, що той і не помічає, як ця передісторія вже давно стала власне піснею (а може і була нею від початку). Слухач опиняється ніби всередині тексту, ніби сам виходить на сцену: дивне відчуття, яке майже неможливо пережити на сучасних концертах, побудованих за іншими концептами. Досить цікавою є і музична складова перформансу від „Borderland”: стильова суміш, яка сама стала стилем; дивний інструмент індійська гармонія, на якому сама Садовська грає так, ніби творить літургію; то ліричний то жорсткий, а часом препарований рояль; проникливий контрабас, що існує ніби у своєму окремому вимірі. Чесно кажучи, важко якось все це визначити. І мабуть не треба...

Зізнаюся, я ніколи не був шанувальником подібної музики. І прослуховуючи в інтернеті перед поїздкою до Львову фрагменти записів Садовської, готувався до концерту нехай і якісної, але особисто мені не надто цікавої музики. Живий виступ колективу „Borderland” мою думку змінив. Є такі концерти, які варто відвідати хоча б один раз, адже вони відкривають тобі світ, який на бігу між домом, роботою і магазином побачити не можна. А зазирнути в нього варто. І тому сумно, що запланований концерт Маряни Садовської у Києві все ж таки не відбувся...

Другий концертний день фестивалю Jazz Bez у Львові відкривав спільний проект гурту "ShockolaD+PL" і муніципального оркестру "Leopolis". Музиканти виконали п’ять  композицій, чотири з яких видавалися на двох студійних дисках „Шоколаду”. Отже, як бачимо, дивувати публіку музиканти планували не новим матеріалом, а новими аранжуваннями. Такий собі концерт для джаз-бенду і камерного оркестру. Ідея, взагалі-то, не нова, утім в Україні подібного мені особисто чути не доводилося (проект “Вночі” Святослава Вакарчука, як то кажуть, „з іншої опери”). А тому експеримент викликав цікавість. Однак вже під час першої композиції цікавість ця почала випаровуватися. Майже симфонічний саунд вступу давав надію на щось більше, ніж слухачі отримали згодом.  Два колективи не злилися на сцені в один, а існували окремо. Причому в учасників „Шоколаду” відверто не вистачало того драйву, до якого львівські джазмени вже привчили публіку. Музиканти оркестру "Leopolis" більшу частину концерту просто слухали довжелезні імпровізації „шоколадів”, „оживаючи”, головним чином, на інтро і на кодах. І ніби вже самою своєю присутністю на сцені сковували джазменів. Утім, сказати, що виступ був нецікавим не можна. Просто були підстави чекати на більше. До речі, черговий експеримент "ShockolaD+PL" побачили і у столиці: під час київського концерту фестивалю, організованого спільно Jazz Bez’ом і JazzКолом.

Друге відділення львівського концерту було віддано польській боповій команді „New Bone”. І виступ поляків довів: не все то цікаво наживо, що цікаво на майспейсі. Особливо, якщо музиканти не вважають за необхідне виходити на сцену тверезими. Слухати „Нову кістку” було відверто важко, а коли барабанщик Арек Сколік (Arek Skolik) ледь не вибив паличкою сам собі око під час чергового соло, я не втримався і все ж таки вийшов з зали.

Найбільш очікуваним для мене концертом перших трьох днів Jazz Bez’у був виступ польського тріо Анджея Ягодзінського (Andrzej Jagodziński Trio). Контрабасист Адам Цегєльський (Adam Cegielski), барабанщик Чеслав Бартковський (Czesław Bartkowski) і лідер колективу піаніст Анджей Ягодзінський грають разом вже багато років. Кожен з учасників тріо – відомий музикант, кожен може похвалитися роботою з відомими польськими і не тільки джазменами. Утім говорити тут про їхні заслуги, мабуть, не треба. Адже найпереконливіше про те, що на сцену вийшли Музиканти з великої літери, говорила їхня музика. Далекого вже 1993-го року тріо випустило диск з лаконічною назвою „CHOPIN”. І з того часу джазові версії прелюдій, етюдів, мазурок, вальсів, полонезів і ноктюрнів Фредеріка Шопена є візитною карткою музикантів. Більше того, саме тріо Ягодзінського для багатьох меломанів є уособленням Шопена у джазі (Google на запит „Сhopin jazz” найпершими знаходить  Andrzej Jagodziński Trio і Лєшека Можджера (Leszek Mozdzer)).

Анджей, Адам і Чеслав з перших нот створили у залі львівської філармонії те, чого іноді так не вистачає на джазових концертах в Україні – святковий настрій від того, що прямо зараз і прямо тут на твоїх очах народжується щось по-справжньому прекрасне. Ліричний шопенівський сум, який вже без малого два століття примушує прискорюватися серця меломанів планети, не тільки не зник у джазовому звучанні, а навіть став ще більш очевидним і зрозумілим. Тонкі переходи між музикою Шопена і імпровізаціями на її теми, продумані соло, притому не тільки фортепіанні – це просто слова, яким не під силу передати Красу. Поляки відіграли два біси, другий з них Анджей виконав соло. Утім, і цього було замало...

А далі був Avtokar – нова імпровізаційна музика від інтернаціонального колективу, у складі котрого грали Марк Токар, Марк Сандерс (Mark Sanders),  Вацлав Зімпель (Waclaw Zimpel) і Міколай Тшаска (Mikolai Trzaska). Ці імена добре знають прихильники вільної імпровізації в Україні, варто лише сказати що Токар, Тшаска і Зімпель є учасниками Resonance Project Кена Вандермарка, який зовсім недавно виступив у Запоріжжі. Квартет запропонував цікаву програму, про яку аж ніяк не можна сказати, що музиканти зібралися „поганяти собаку”. Утім, описувати те, що відбувалося на сцені, гадаю, зайве. Хто чув, той чув, хто не чув, той все одно не відчує тієї емоції, яку протягом тривалого сету тримали „автокарівці”. Можливо, це буде не зовсім правильно, але особливо у складі квартету хочеться виділити Вацлава Зімпеля. Молодий польський музикант вже вдруге вразив мене оригінальністю музичного мислення (до цього – на концерті проекту Undivided у тому ж таки Львові), дуже сподіваюся, що незабаром вдасться почути його і в Києві.

Нажаль, кількість публіки у залі філармонії під кінець третього фестивального дня  значно зменшилася: контраст між музикою тріо Ягодзінського і музикою проекту Avtokar був надто разючим, витримали не всі. Незважаючи на те, що львівських меломанів вже давно не повинна лякати нова імпровізаційна музика (за кількістю концертів, до яких можна застосувати слово „фрі”, зі Львовом може конкурувати в Україні хіба тільки Запоріжжя), все одно при плануванні фестивалю, думаю, слід уникати поєднання настільки контрастних виступів.

Власне, перший мій приїзд до Львова на Jazz Bez цим і завершився: робота кликала повертатися до Києва. Однак ще на один концерт дев’ятого фестивалю приїхати вдалося. Про що буде окрема розмова...

Автор щиро дякує Львівській міській раді і мистецькому об’єднанню „Дзиґа”, а також особисто Яремі Духу, Юрку Вовкогону і Маркіяну Іващишину за теплий прийом і допомогу у роботі.

Текст і фото – Юрій Руднєв
Коментувати в нашому блозі (ЖЖ)

Тема с вариациями LIVE

Афиша

LAURA MARTI SHINE

25 апреля 2019 19:00
Киев Театр на Подолі

Подробнее

26-04-2019 LAURA MARTI SHINE

26 апреля 2019 19:00
Киев Театр на Подолі

Подробнее