вход

АвторизацияЗакрыть

Джордж Бенсон (George Benson)

17.08.2012Джордж Бенсон (George Benson)

Мені дійсно пощастило... Під час перебування Джорджа Бенсона в Києві, організатори попросили мене про допомогу – супроводжувати Бенсона, якщо він цього забажає, показати цікаві  місця  в Києві, провести прес-конференцію.

     Бенсон виявився чемною, спокійною і зваженою людиною. Може дещо втомленою. Це була моя друга зустріч із музикантом – роком раніше ми познайомилися в Польщі.


     Отже, після людної та вичерпної прес-конференції, коли у Бенсона мав бути відпочинок, він підійшов до мене і запитав: „Тобі не важко буде трохи погуляти зі мною в Маріїнському парку?” Що я міг відповісти? Я був у захваті від такої пропозиції... І ми пішли. Погода була сонячною і прохолодною, в парку голосно співали птахи, усе цвіло навкруги. Джордж повільно і зосереджено гуляв тихими алеями, слухав птахів, посміхався маленьким дітям у парку і не сказав жодного, жодного слова!


     Я просто йшов поруч із Бенсоном і теж мовчав. Хвилин за 40 ми повернулися до готелю. Біля входу Джордж став іншим... „Люблю, коли під час турне я маю вільний день перед концертом!” – сказав він. Потиснув мені руку і додав: „Дякую, Олексію, за компанію. Ти просто фантастичний співрозмовник!”



     На концерті Бенсона у палаці „Україна” теж відбулася дуже цікава річ. Під сценою майже увесь концерт стояв „фан” Джорджа, чоловік років 50-ти із вініловою платівкою „Weekend in L.A.” в руках. Було видно – це справжній прихильник Бенсона, який із розумінням реагував на кожну п’єсу. Після одної з пісень чолов’яга із платівкою раптово вигукнув: „Weekend in L.A. ! Please!” Джордж відреагував миттєво і музиканти почали грати „Weekend...” Чоловік, почувши перші ноти улюбленої п’єси, поклав на сцену платівку, обхопив голову руками і заплакав. Сльози були справжніми...


Джордж Бенсон     Після концерту, в гримерці Бенсон підійшов до мене і схвильовано сказав: „Я бачив, ти був поруч, за лаштунками... Звернув увагу на хлопця з вінілом під сценою?”
-    Так”, - сказав я – звернув.
-    Чого він плакав? Чому? – Бенсон був схвильованим і серйозним.
-    „Це важко пояснити” – відповів я. Для того, щоб зрозуміти, треба хоча б років 10 пожити тут... Тобто не тут, а в СРСР. Йому, цьому хлопцю, років двадцять тому неможливо було послухати твої записи по радіо, він не міг придбати твої платівки, не міг відвідати твої концерти. Тепер, багато років потому, він, нарешті отримав таку можливість. І він лишився вірним прихильником. Він прийшов подивитися на свого улюбленого виконавця і послухати Джорджа Бенсона! Але так багато років минуло... Знаєш – продовжував я – коли я дивився на нього, чомусь згадав вислів свого улюбленого публіциста Андрія Бітова „Не має нічого сумнішого за відчуття щастя, яке прийшло до тебе занадто пізно”.

     Джордж Бенсон тихо сказав: „Так.. Тепер здається розумію...” Відійшов від мене і ще хвилину мовчки дивився у темно вікно...

 

Олексій Коган

Київ, травень 2004 року.

* Копирование и цитирование информации разрешается только с согласия автора.

Фото с официального сайта Джорджа Бенсона: http://georgebenson.com 

Тема с вариациями LIVE